Парадоксально, що публічний простір буквально рясніє закликами про рівність і повагу до прав людини, суспільство робить важливі кроки, щоб цього досягти, однак і досі продовжує існувати таке явище як ксенофобія.

Це поняття позначає нетерпимість, ворожість, презирство до когось або чогось чужого, незнайомого. Іноді йдеться про нав’язливий страх стосовно незнайомих осіб. Водночас у соціальному сенсі його трактують переважно як ненависть, а не страх.

Залежно від об’єкта, на який вона спрямована, ксенофобію поділяють на расову, етнічну, релігійну, а також стосовно груп, що відрізняються за соціальними, культурними, матеріальними чи іншими ознаками.

Разом з тим, на противагу ксенофобії існує поняття толерантності. Його синонімами є терпимість, доброзичливість, людська солідарність, повага до розмаїття і мультикультурності.

Так, перша стаття Декларації принципів толерантності, затвердженої ЮНЕСКО у 1995 році, стверджує: «Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання, це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави».

Дійсно, найчастіше підґрунтям ксенофобії є стереотипне уявлення багаторічної давнини, якого необхідно позбуватися. Проте існують приклади неприязні до певної суспільної групи через зовнішні чинники, на кшталт збройної агресії. Вона провокує появу стійкого, а іноді й генетично закріпленого негативного ставлення у постраждалої сторони.

Відтак, в багатьох випадках таких проявів можна запобігти