Шановні мешканці Покровської громади, я хочу, щоб кожен з вас задав собі питання: на що я сподіваюсь? На що я сподіваюсь, ігноруючи небезпеку і залишаючись у Донецькій області?

Людина так створена – всі ми вважаємо, що смерть, це те що буває з іншими. Але мені здається, що ви живете у світі, де не було Маріуполя, Бучі і десятків інших міст та містечок, тисяч зруйнованих вщент домівок, не було сотень закатованих, зґвалтованих, вбитих людей.

Закінчується травень, починається літо. В мене, як, мабуть, у більшості, ця пора року асоціюється з дитинством. Лунають останні дзвоники, починаються канікули, місто буквально дзвенить дитячим сміхом, а вулиці стають тіснішими від різнокольорових візочків, велосипедів, самокатів. Але сьогодні я з жахом очікую цього часу. Моє серце болить за кожну дитину, що залишається у небезпеці. Діти не можуть прийняти рішення, його приймають відповідальні дорослі. Наразі рішення залишатися в Донецькій області – невірне і безвідповідальне.

Звертаюсь до кожного – евакуюйтеся. Не дайте вашим дітям пережити та побачити те, що травмує їх на все життя. Залиште дітям надію на щасливе майбутнє.

Я розумію страхи, які не дають покинути звичне середовище, але подивіться в очі своєму сину чи дочці, онуку чи онучці. Ви можете, глядячи в них, сказати: так, я розумію, що ти можеш не вижити, але мені страшно покинути домівку?

Збережіть себе та тих, кого любите. Благаю, евакуюйтеся!

Врятуйте своє життя та життя своїх рiдних!